Дорогая мамочка!
Сегодня к нам прилетали аисты. Я знал об их прилёте ещё за неделю, готовился. С самого утра достал чемодан, сложил туда все мои вещи. А потом решил подкрепиться на дорожку, путь-то предстоял неблизкий. Замешкался. Прибегаю, а стая уже в небе…
Мамулечка, прости меня, я знаю, как сильно ты меня ждёшь, переживаешь, когда же я прилечу, а меня всё нет и нет. Поэтому я сразу решил написать тебе письмо и рассказать, как мы, малыши, тут живём-поживаем в ожидании своего аиста.
Милая моя мамочка! Ты не беспокойся, я тут не один, нас тут тысячи, миллионы, не сосчитать. И все ждут своего аиста. Некоторые
малыши такие нетерпеливые, так сильно хотят поскорее попасть к своим родителям, что упрашивают залётных аистов отнести их к ним.
А аисты не могут отказать, добрые они, да и работа у них такая. Мы провожаем этих малышей, надеемся, что родители их ждут. Но случается, что их родители ещё сами почти дети или мамочки не очень хорошо себя чувствуют и не могут пока их принять, и тогд
... Читати далі »
Любов... Це слово заворожує... Воно, як ковток свіжого повітря... А коли тобі кажуть: " Я люблю тебе" - щиро, від усього серця, тобі здається, що ти на небесах. Як дивно... На що тільки здатна людина почувши ці три слова. Відчувши, що ти комусь потрібна в цьому житті, що хтось постійно думає про тебе, сумує за тобою... Як приємно знати, що для когось ти ввесь Всесвіт... Тобі хочеться бути постійно з ним, з тим єдиним, який кохає тебе, а ти кохаєш його. І вже ніщо не може затьмарити ці почуття. Ніхто не зможе вас розлучити. Тобі хочеться бути поруч, біля нього, цілувати його ніжні, такі солодкі вуста, обнімати його міцно-міцно, і ніколи не відпускати. Ні на мить! Як хочеться постійно відчувати його тепло, дотик його сильних, але таких теплих, навіть гарячих рук, і кожен дотик немов обпікає тебе вогнем, залишаючи слід. Це і є Любов. Коли ти готова віддати все для та заради нього. Пожертвувати своїм життям... І ніколи нічого не вимагати взамін... Ніколи і Нічого!<
... Читати далі »
- Какого цвета твоя любовь ко мне?
- Что?
- Я спрашиваю, какого цвета твоя любовь ко мне?
- Я не понял вопрос.
- Ну, хорошо. Тогда спроси у меня какого цвета моя любовь к тебе.
Он потянулся, зевнул и на выдохе еле разборчиво спросил:
- Ну, и какого же?..
- Зелёного!
Он перестал зевать и пристально посмотрел на меня.
- Зелёного, - повторила я.
- А почему не красного? - спросил он с улыбкой.
- Потому что красный - это пожар, это огонь, пламя - назови, как хочешь.
- Но ведь именно красный и ассоциируется у всех с любовью!
- Не у всех, а только у тех, кто "горит"!
- А ты, значит, не "горишь"?
- Нет.
- Спасибо. Приятно в начале дня узнать, что она, видите ли, тобой не горит.
- А разве это плохо? Во мне горит костёр. Сначала он горит очень сильно, потому что ты сделал всё правильно, как по писаному. Ты до меня уже не раз "разводил костры" и поэтому ты знаешь технологию. Сначала ты нашёл удобное для этого место, потом собрал поблизости сухих веток - избитых комплиментов и знаков внимания, п
... Читати далі »
Один раз Учитель спросил у своих учеников:
– Почему, когда люди ссорятся, они кричат?
– Потому, что теряют спокойствие, – сказал один.
– Но зачем же кричать, если другой человек находиться с тобой рядом? – спросил Учитель. – Нельзя с ним говорить тихо? Зачем кричать?
Ученики предлагали свои ответы, но ни один из них не устроил Учителя. В конце концов он объяснил:
– Когда люди недовольны друг другом и ссорятся, их сердца отдаляются. Для того чтобы покрыть это расстояние и услышать друг друга, им приходится кричать. Чем сильнее они сердятся, тем громче кричат.
А что происходит, когда люди влюбляются? Они не кричат, а напротив, говорят тихо. Потому, что их сердца находятся очень близко, и расстояние между ними совсем маленькое.
- А когда влюбляются еще сильнее, что происходит? – продолжал Учитель. – Не говорят, а только перешептываются и становятся еще ближе в своей любви. В конце даже перешептывание становится им не нужно. Они только смотрят друг на друга и все понимают без слов. Тако
... Читати далі »
В житті завжди з’являється багато «якби». Ті миті вразливості і невизначеності, котрі змушують замислитись над тим, що могло б бути, якби… А найголовніше те, що подібне питання ми задаємо собі настільки часто, настільки звикли до подібних думок, що кожна з них вже така буденна і звичайна, що нерідко й до завершення свого не доживає.
Якби… Часто воно лунає, починаючи з «якби я сьогодні встала швидше» і закінчуючи «якби мене не було». Якби я вчилася наполегливіше, якби я думала про наслідки більше, якби я не зациклювалася на непотрібному, якби не боялася, якби робила все так, як сама того хочу, якби я не зважала на думку інших, якби… якби… якби… якби…
А що як позбавитися того «якби»? Що як перестати думати і почати діяти? Чому всі так бояться цього? Чому все має бути так, як воно має бути? Чому так є, якщо стільки людей незадоволені цим «буттям»? Жити – це те, що нам приписано. Жити! А не пробувати дні за давно пройденою кимось схемкою, навіяним кимось шляхом і думками. Жити, а не існу
... Читати далі »
Я напишу тобі… Я напишу з висоти пташиного польоту, а ти будеш читати цього листа, дивлячись на небо. Я напишу з високих гір і з морського побережжя. Напишу з найпотаємніших куточків світу, там, де найпрекрасніші краєвиди. Напишу з тихого острову, із затишної хатинки на краю цивілізації, із даху хмарочосу – з усіх місць, де ми мріяли побувати. Я буду там! І я буду у кожному рядку, у кожному слові і у кожному твоєму подиху, коли ти будеш це читати. Я буду там жити!
Я буду писати щодня, щохвилини, щоб ти знав, що я поруч, що завжди житиму у твоєму серці.
Я буду виливати всю себе у слова, які ціную більше, ніж життя, бо тільки вони будуть з тобою.
Ці слова будуть моїм усім. Вони будуть нами. І я буду там!
Життя невимовно прекрасне, коли поруч той, хто буде поруч і після життя.
Життя невимовно жахливе, коли поруч той, хто буде поруч і після життя.
Життя – воно таке, яке є, але воно ніяке без тебе.
Я напишу, коли ти будеш думати про мене, я напишу, коли ти почнеш забувати, я напишу,
... Читати далі »
