Любов... Це слово заворожує... Воно, як ковток свіжого повітря... А коли тобі кажуть: " Я люблю тебе" - щиро, від усього серця, тобі здається, що ти на небесах. Як дивно... На що тільки здатна людина почувши ці три слова. Відчувши, що ти комусь потрібна в цьому житті, що хтось постійно думає про тебе, сумує за тобою... Як приємно знати, що для когось ти ввесь Всесвіт... Тобі хочеться бути постійно з ним, з тим єдиним, який кохає тебе, а ти кохаєш його. І вже ніщо не може затьмарити ці почуття. Ніхто не зможе вас розлучити.  Тобі хочеться  бути поруч, біля нього, цілувати його ніжні, такі солодкі вуста, обнімати його міцно-міцно, і ніколи не відпускати. Ні на мить! Як хочеться постійно відчувати його тепло, дотик його сильних, але таких теплих, навіть гарячих рук, і кожен дотик немов обпікає тебе вогнем, залишаючи слід. Це і є Любов. Коли ти готова віддати все для та заради нього. Пожертвувати своїм життям... І ніколи нічого не вимагати взамін... Ніколи і Нічого!

        Та, на жаль, є негативні моменти в любові. Коли ти відчуваєш все, що було описано вище, з надією почути ті три слова, водночас знаючи, що ніколи не почуєш, бо він не кохає тебе, не мріє, не сумує. І ти для нього просто людина... Ти кожного вечора засинаєш з думкою про нього, з  надією, що колись ви будете разом. А він в той час навіть не згадує про тебе, навіщо? Ти ж для нього ніхто. І так було, є ,і буде завжди...

Можливо хтось і осудить мене за ці всі слова, та я не боюсь! Я просто знаю бо все це пережила сама. 

Любов ніколи не обирає... Вона просто піднімає до небес... І в кого вона взаємна то ця людина назавжди залишиться там. А в кого невзаємна  - то вона спочатку підніметься до небес разом із мріями та ілюзіями, а потім впаде вниз і з великим болем приземлиться. І буде жити... Але вже з раною в душі, яка згодом перетвориться у шрам.