Повчання третє /середа/

1. Вникайте розумом вашим, браття, у властивість речей, і бережіться, щоб не бути недбалими, бо й мале недбальство піддає нас великим небезпекам.
2. Хто втратить золото або срібло, то він замість нього може знайти інше; якщо ж втратить час, живучи в недбальстві та лінощах, то не зможе знайти іншого на заміну втраченого.
3. /Братові твоєму скажи/: «Добре, Володарю, Бог хай пом’яне любов твою і хай нагородить тебе; ти наказав, я прийду, Володарю».
4. Якщо хтось захоплюється пристрастю, той буде рабом пристрасті.
5. Орел, якщо весь буде поза сіткою, але заплутається в ній одним кігтем, то через цю дрібницю пропадає вся сила його; так і душа: якщо хоча б одну пристрасть перетворить собі в навик, то ворог, коли захоче, переможе її.
6. /Коли я був хворий, то/ просили, щоб сказав /їм/ причину хвороби, маючи двояку мету: щоб трохи потішити мене і відволікти думки мої від хвороби та щоб дати можливість побесідувати з ними трохи про корисне.
7. Приємна розмова про скорботи після того, як минуть скорботи.
8. Із всього, що творить Бог, нема нічого такого, що би не було добрим, але все, що створив: воно було дуже добре. (Бут. 1,31).
9. Нікому не слід журитися тим, що трапляється, але у всьому покладатися на Промисел Божий, і заспокоюватися.
10. Хто не очистився ще від пристрастей і молиться Богу, щоб швидше вмерти, той подібний до людини, яка просить теслю швидше порубати одр хворого.
11. /Душа/ коли вийде з тіла, залишається наодинці з пристрастями своїми, і тому завжди мучиться ними; зайнята ними, вона обпалюється їх заколотом і терзається ними так, що вона навіть не може згадати про Бога; бо сама пам’ять про Бога втішає душу: згадав Бога і звеселився (Пс. 76,4).
12. Все це /земне/ в той час, коли душа виходить з тіла, гине /для неї/, та із всього цього вона тоді ні про що не згадує і не турбується.
13. А що вона /душа/ зробила стосовно чесноти або пристрасті, все це пам’ятає, і ніщо із цього для неї не гине.
14. Тому й відкидаю насолоди, щоб відсікти причини дратівливості (Преп. авва Євагрій).
15. Кожна пристрасть народжується від цих трьох: від славолюбства, сріблолюбства та сластолюбства.
16. Отож, слід не тільки відсікти пристрасті, але й причини їх, потім добре удобрити звичаї свої покаянням та плачем, і тоді вже починати сіяти добре насіння, яким є добрі діла.
17. Кожен, хто бажає спастися, повинен не тільки не робити зла, але зобов’язаний робити добро, як сказано в Священному Писанні: відхилися від зла і твори добро (Пс. 33,15).
18. Якщо хтось звик ображати, то він повинен не тільки не ображати, але й чинити правду; якщо він був блудник, то він повинен не тільки не віддаватися блуду, але і бути стриманим; якщо був гнівливим, повинен не тільки не гніватися, але і придбати лагідність; якщо хтось гордився, то він повинен не тільки не гордитися, але й смирятися.
19. Роблячи хоча б мале добро, не робити його з марнославством або через догоджання людям, або з якоїсь людської спонуки, щоб це мале не погубило всього, що він зробив.
20. Той, хто істинно бажає спастися, не повинен бути безтурботним до останнього подиху.
21. Поступ монаха виявляється у спокусах (Преп. авва Пімен).
22. Все, що робить з нами Бог, робить Він для нашої користі, люблячи та милуючи нас. І ми повинні за все дякувати (Пор.: Еф. 5,20; 1 Сол. 5,18).
23. Якщо хтось має друга і впевнений, що він любить його, то, коли й потерпить від нього щось, навіть і важке, думає, що той зробив це люблячи та ніколи не повірить про свого друга, що він хотів йому пошкодити: тим більше [так] повинні ми думати про Бога, Який сотворив нас.
24. Вірний Бог, бо не допустить нам спокуси понад можливість (Пор.: 1 Кор. 10,13).
25. Спокуси приносять велику користь тому, хто переносить їх без збентеження; бентежитися /в той час/, коли тривожить нас пристрасть, є діло нерозуміння й гордості, і стається від того, що ми не знаємо свого душевного устрою і уникаємо труду, як сказали Отці.
26. Ти утворив її /пристрасть/, маєш її і бентежишся. Прийняв завдатки її і говориш: чому вона тривожить мене?
27. Краще терпи, подвизайся і моли Бога, бо неможливо, щоб той, хто сповняє пристрасті, не мав від них скорбот.
28. Якщо він упокориться перед Богом, понесе тягар скорботи та спокуси із вдячністю і трохи побореться, то допомога Божа звільнить його.
29. /Так праведник дякує Богові/, вважаючи що він повинен був потерпіти це.
30. Коли пристрасті стануть явними для того, хто подвизається, тоді вони викореняться ним.
31. Ти впав? Устань. Знову впав — знову встань.
32. Міцність тих, хто бажає стяжати чесноту, полягає в тому, щоб не бути слабкодухими, якщо впадуть, і не приходити у відчай, але знову боротися.
33. Скорботи притягують до душі милість Божу. Недбальство, безтурботність та спокій розслабляють і розсіюють її, спокуси ж, навпаки, скріплюють і з’єднують з Богом. Господи, в скорботі я згадав Тебе (Пор.: Йона. 2,3).