| Повчання перше /понеділок/1. Від незначних /гріхів/, від того, що говоримо: чи важливе це або інше, утворюється в душі злий навик, і людина починає бути недбалою у великому. 2. Бо від того, що людина не турбується про свої гріхи і не оплакує свого мерця (свій гріховний стан), не може вона мати успіх ні в чому доброму, але завжди звертає увагу на діла ближнього. 3. Ніщо так не оголює людини і не приводить до залишеності /Богом/, як злослів’я або осуд, або докоряння ближньому. 4. Докоряти — означає сказати про когось: такий-от збрехав або розгнівався, або впав у блуд, або зробив щось подібне. /Злослів’я/. 5. Осуджувати — означає сказати: такий-от брехун, гнівливий, блудник. /Приниження/. 6. Фарисей не за те був осуджений, що сказав: я не такий, як інші люди; але за те, що він повернувся до митаря і сказав: або як цей митар. 7. Приниження є тоді, коли людина не тільки осуджує /іншого/, але і зневажає його, тобто погорджує ближнім і відвертається від нього як від якоїсь мерзоти. Це гірше від осуду і набагато згубніше. 8. Ти гніваєшся і не соромишся, що гніваєшся і ображаєш брата свого? Хіба ти не знаєш, що він є Христос і ти ображаєш Христа? 9. Авва Аммон покрив брата, який приховав в келії жінку. 10. Як рибалки, коли закинуть вудку в море, і, спіймавши велику рибу, відчувають, що вона рветься і б’ється, то не зразу сильно тягнуть її, бо в іншому випадку розірветься жилка і вони зовсім втратять рибу, але пускають вудку вільно і послаблюють її йти, як хоче; коли ж побачать, що риба втомилася і перестала битися, тоді помалу притягують її. 11. Так і святі довготерпінням і любов’ю притягують брата, а не відвертаються від нього і не цураються його. 12. Буває, що брат грішить через простоту, але має одну добру справу, яка угодна Богу більше від усього життя. 13. Бачачи, що брат його згрішив, /преподобний/, зідхнувши, сказав: «Горе мені; як він згрішив цього дня, так згрішу і я завтра». 14. При цьому він не задовільнявся цим, але себе повергнувши під ноги його, сказав: і він зрештою покається у грісі своєму, а я не покаюсь як слід, не досягну покаяння, не в силах буду покаятися. 15. Нехай ми немічні і не можемо трудитися, але невже ми не можемо смиритися? 16. /Існують/ дві гордості та два смирення. 17. Перша гордість є та, коли хтось докоряє братові, коли осуджує і зневажає його, як такого, хто нічого не значить, а себе вважає вищим від нього. 18. Такий, якщо не опам’ятається швидко і не постарається виправитися, то потроху приходить і до другої гордості, так що загордіє і проти Самого Бога, і подвиги, і чесноти свої приписує собі, а не Богові. 19. Перше смирення: вважати себе нижчим від усіх. 20. Друге смирення: приписувати Богові свої подвиги. 21. Мирська гордість: /коли хтось думає про себе/, що він багатше, красивіше, краще одягається, наш монастир кращий від інших, братії більше, в мене гарний голос, слух, я старанно працюю. 22. Монаша гордість: /коли хтось звершує/ чування, піст, та інші чесноти смирення для слави. 23. Вживання їжі залежить від звички. 24. Хоча /всі/ бачать, що він їсть, п’є, спить, як і інші люди, але такий угодний Богові за чесноти, які має. 25. А хто не прислухається до себе і не охороняє себе, той легко ухиляється від цього шляху або направо або наліво, тобто в надмір або недостачу, і творить в собі недугу, яка є злом. 26. Ось це царський шлях, яким ішли всі святі. 27. Куди б не пішов той, хто докоряє собі, яка б не трапилася йому неприємність або безчестя або інша яка скорбота, він вже наперед уважає себе достойним всякої скорботи і ніколи не бентежиться. 28. Якщо хтось зі страхом Божим розгляне самого себе і строго випробує своє сумління, то він неодмінно визнає себе винним. 29. Якщо ми у всьому, що з нами стається, вважаємо винними самих себе, а не інших, то це приносить нам багато добра і дає великий спокій та успіх. 30. Христос знає більше від мене, чи повинен я отримати /бажане/, і Він буде мені замість цієї речі або замість цієї їжі. 31. Якщо станеться з нами щось добре, то це діло Божого Промислу, а якщо погане, то це за гріхи наші. 32. Кожен занедбує і не зберігає жодної заповіді, а від ближнього вимагає виконання заповідей. 33. Великий подвиг людини полягає в тому, щоб вона перед лицем Божим покладала всі прогрішення свої на себе і очікувала б спокус до останнього подиху.
| |